Герб Белза Прапор Белза
Белз на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Львівська область
Район/міськрада	Сокальський район
Код КОАТУУ	4624810300
Засноване	1030
Магдебурзьке право	1377
Статус міста	з 1030 року
Населення	2 478
Площа	5,85 км²
Густота населення	423.59 осіб/км²
Поштові індекси	80062—80063
Телефонний код	+380-3257
Географічні координати	50°23´0" пн.ш. 24°1´0" сх. д.
Відстань
Найближча залізнична станція:	Сокаль
До станції:	25 км
Міська влада
Адреса:	80062, Львівська обл., Сокальський р-н, м. Белз, вул. Савенка, 1
Міський голова:	Іван Павлович Калиш

Белз (пол. Bełz, ід. בעלז) - місто районного значення у Сокальському районі Львівської області. Розташоване на річках Жечиця (Річиця) та Солоія- притоках Західного Бугу басейну Балтійського моря, за 3 кілометри від українсько-польського кордону, 12 кілометрів від Червонограда і 25 від районного центру - Сокаля.

Белз - одне з найстаровинніших міст Західної України, було столицею Белзького князівства. Згодом центр воєводства у складі Першої Речі Посполитої. Звідси походить белзький напрямок у хасидизмі - містичне відгалуження іудаїзму. Однак зараз це одне з найменших міст України - його населення становить всього 2 478 осіб. Історично Белз відносився до Галичини, у деякій мірі і до Волині. З 2001 року місто і його околиці рішенням Кабінету Міністрів України стали Державним історико-культурним заповідником.

Назва

Є декілька версій походження назви міста. Згідно із найпоширенішою версіє давньослов'янське слово «белз» або «бевз» означало болотисту, вологу місцевість, це ж слово на бойківському діалекті означає непрохідна, важкопрохідна, болотиста місцевість. Є також версія про кельтське походження назви: у кельтських мовах слово «белз» або «пелз» означало воду, потік. Цей варіант з'явився на початку 20 століття із багаточисельними знахідками кельтської латенської археологічної культури на території Прикарпаття. Інша гіпотеза зв'язує назву міста з давньоруським словом «бълизь» (біле місце, поляна серед темного лісу). Всі ці версії є достатньо правдоподібними і передають природні умови, в яких розташований Белз.

 Клімат

Клімат Белза вологий, помірно теплий. Середня температура січня у Белзі як і в Сокальському районі загалом становить −4,2 …— 4,4 °C, липня +18,0 … +18,4 °C. Загальна тривалість періоду з температурою вище 10 °C становить в середньому 155—160 днів. Середньорічна норма опадів становить 560—640 міліметрів у рік. Опади випадають переважно в теплий період року. Зимою в Белзі падає сніг.

Населення

До середини 19 століття більшість населення становили українці (або як вони тоді називали вони себе русинами). Євреї і поляки становили близько 20 % населення за приблизними оцінками українського географа Володимира Кубійовича З 1859 року і по 1931 рік більше половини жителів міста були євреями. В 1900 р. в місті проживало 2872, в 1910 р. — 3625 євреїв (60 % населення), 1 600 українців і 900 поляків.

В кінці 1940-их років Белз ввійшов у склад Польщі і звідси було виселено все українське населення. Невдовзі, за договором 1951 року Белз увійшов у склад УРСР і з міста було виселено усіх поляків. В 1939-1941 роках майже все єврейське населення Белза покинуло місто разом з частинами Червоної Армії. Ті що залишилися були вбиті німцями. Місто знову було заселено українцями переважно з інших регіонів Української Соціалістичної Радянської Республіки, і в наш час його населення практично моноетнічне. У результаті цих переміщень населення Белза зовсім змінилося, і не є прямим продовженням белзьких міщан попередніх епох.

 Історія

Перша письмова згадка про Белз міститься у "Повісті врем'яних літ", де під 1030 говориться, що місто було відвойоване Ярославом Володимировичом від поляків. Місто заснували на півострові при злитті річок Солокія і Річиця, які в ті часи були повноводними та багатими рибою.

На той час Белз вже був великим містом. Він знаходився на берегах ріки Солокії, яка впадає в Західний Буг З трьох сторін був захищеий валом, а з південної крутим узвозом. Вередині містечко було розділено валом, який відокремлював Дитинець від околиць. На території городища було знайдено скляні буси, черепки, які відносяться до часів Волинського князівства. В літопису згадується ще одна дата 1188р. в зв'язку з княжою боротьбою за владу, - на цей час Белз був княжою резеденцією молодшого волинського князя.

На початку XIII ст. в Белзі княжив Василько Романович (Князь Белзький - 1207-1211р.р.) В 1349р. король польський Казимир здобув Белз, як і інші волинські міста, серед яких був Володимир та Бересте, залишивши Любарту тільки місто Лучеськ (Луцьк), але вже через рік литовські князі повертають собі волинськи округи. Але, зарушившись підтримкою Папи Римського, отримавши благословення, та за допомогою угорського короля Людовика, Казимир знову йде на Волинь. В лютому Людовик наздоганяє Казимира під Белзом, де він стоїть з великим військом.

"Вислали вістників до воєводи (castellanus) белзького, котрого угорське джерело зве Drozge: взивали його, аби піддався. Воєвода, аби протягнути час і скріпити свій замок та діждатися помічних військ від литовських князїв, заявив охоту до угоди. Він цілий тиждень тягнув переговори, під час їх на очах ворожого війська кріпив свій замок, - між іншим для оборони напустив воду з ріки в рови кріпости, так що вона обтікала її навколо. Вкінці заявив, що не хоче згоди. Королі пішли здобувати замок, але се показалось неможливим. З ранку й до полудня билися вони, стоячи по горло в холодній, текучій водї, що наповняла рови, і понісши великі страти, вкінці відступили. Між убитими був племенник Людовика, а й сам Людовик підчас приступу дістав палицею по голові, так що злетів з коня й трохи не пропав. Покалічено Угрів і Поляків стільки, як каже угорське джерело, що й почислити не можна було. Під вражіннєм сього нещастя Людовик другого ж дня постановив вертати на Угорщину. Але, щоб врятуватися від сорому, деякі порадники намовили його вкласти угоду з белзьким воєводою, бодай про око. Белзький воєвода признав над собою якусь зверхність Людовика - повісив на белзьких мурах угорську корону. Угорське військо, діставши сю сатісфакцію, в перших днях квітня пішло собі додому, а Людовик, аби скоріше вернутися, перебіг навпростець Галичину на Мункач."

(за Філєвичем).

Але Белзька земля, як і Луцька, Володимирська, Холмська й Берестейська (тобто Волинь), лишаються під владою литовських князів. Белз був під владою князя Юрія Наримунтовича, який в 1366 р. такою ж самою хитрістю не віддав Казимірові місто. А в 1376 р. місто знаходилося під облогою того ж угорського короля Людовика, який пішов походом проти князя. В той час поляки билися за Холм, успішно взявши місто, приєдналися до короля. Облога Белзу тривала 7 тижнів (як писав тоді сучасник пруський хроніст Герман з Вартберґе). Міг князь Юрій і тримати облогу більше, але допомоги дістати не міг. Інші князі обороняли свої землі. Холмсько-белзьку землю було відібрано від Юрія і приєднано до Галичини, під управу Володислава Опольського — останнього галицького князя.

З Белзом повязана і історія однієї чудотворної ікони — Ченстоховскої Божої Матері, яка потрапила на українські землі через Кирила і Мефодія, а до Белзу — шляхом шлюбів руських княгинь з князями Галицькими та Польськими. З іконою повязане чудо — було це під час облоги Белзу татаро-монголами. Місцеві жителі, уповаючи на захист Пресвятої Богородиці, винесли чудотворну ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. В темряві татари піддалися паніці і підняли зброю один на одного, і багато загиблих татар було під мурами замку. А від жаху ті, хто залишилися в живих, втікали від міста. З того часу на святій іконі залишився знак у вигляді трикутничка. В Белзі чудотворний образ знаходився в храмі княжого замку до 1377 р. Потім ікону було перевезено князем Владиславом Опольським до Львова, а пізніше до польського містечка Ченстохова, на честь якого і названа.

В XVI ст. Белз був розвинутим містом. За реєстром, в 1578 р. було прасолів 24, кравців 8, шевців 19, кушнірів 9, пекарів 20, різників 6, золотар 1, солодовників 2, бондарів 8, слюсарів 2, столярів 2, ткачів 7, уздярів 2, ковалів 4, мідяників (котлярів) 2, сідельників, колодіїв, римарів (cingulator), мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники). Отже, разом ремісників 96. В Белзі й Белзькім повіті в 1578 р. було 410 майстрів. На той час в XVI ст. в Белзі проживало більше українців, чим поляків. Але поляки займали вищі посади, мали привілеї. Законодавство теж було в руках поляків. В той час відбувається поширення заселення євреями.

Белз відомий своєю єврейською історією. Саме сюди переїхав раввин Соломон Роках, тут похований він і його родина на єврейському цвинтарі.